Автобус у Маріуполі. Фото: t.me/mariupolnow
Після окупації мешканці Мелітополя, Волновахи та Маріуполя живуть у транспортній ізоляції. Автобуси ходять рідко, дороги зруйновані, а будь-яка спроба виїхати на підконтрольну Україні територію перетворюється на ризиковану подорож за кілька кордонів. Скільки коштує шлях з окупації та хто наживається на бажанні людей вибратися?
Зруйновані маршрути
Після початку повномасштабного вторгнення Росія зруйнувала транспортне сполучення на окупованих територіях Донецької та Запорізької областей. Міста та села виявилися відрізані не лише від решти України, а й одне від одного.
«Через бензинову кризу скоротили кількість рейсів, яких і так було небагато, особливо міжміських. Це торкнулося напрямків із Донецька до найближчих міст — Єнакієвого, Макіївки, Горлівки», — розповідає випускаюча редакторка 0629.com.ua Олена Калякіна.
Відновлення перевезень від початку стало одним із пріоритетних завдань окупаційних адміністрацій — але не заради людей, а заради армії. Основні зусилля спрямовані на ремонт трас, якими проходить військова техніка. Йдеться насамперед про дорогу, що з’єднує Крим із Росією через Маріуполь та Запорізьку область. На її реконструкцію, за словами джерел, вкладають мільярди карбованців. А ось внутрішні дороги, що зв’язують селища та райони, залишаються розбитими.
Транспорт без людей та сенсу
В окупації працюють переважно місцеві приватні перевізники. Російським компаніям заходити на цей ринок невигідно. Варто поглянути на громадський транспорт у російській глибинці 2025 року.
«У нас немає гуманітарних коридорів. У нас немає лінії розмежування, яка була б усталенішою, щоб говорити про КПВВ між окупованою територією та територією, підконтрольною уряду України», — каже адвокаційна директорка Центру прав людини Zmina Олена Луньова.
Окупаційна влада «ДНР» похвалилася новими маршрутками для міст Донеччини. Але поки що їх ніхто не бачив на дорогах.
В окупованих районах Донецької області маршрутні перевезення відновлюють дуже повільно. Після руйнування автовокзалу у касах замінили металеві контейнери чи намети. Кількість рейсів — мінімальна. У Волновасі, наприклад, із 10 довоєнних маршрутів залишилися лише два. Вартість проїзду при цьому зросла у кілька разів.
«Ціна піднімається на 50-100 рублів і вище — залежно від регіону та попиту. Перевізникам просто невигідно возити людей», — пояснює Калякіна.
Особливо важка ситуація у західній частині Мелітопольського району, де цілі села роками залишаються без зв’язку із райцентром. Мешканці кажуть, що легше доїхати до російського міста, аніж до сусіднього села.
У великих містах, таких як Маріуполь та Мелітополь, транспорт формально відновлено, але фактично не працює. У Маріуполі з усіх трамвайних маршрутів діє лише один — на в’їзді до міста. Декілька вагонів привезли з Санкт-Петербурга, але цього недостатньо.
Бюрократія та контроль
Система ліцензування, запроваджена окупаційною владою, посилила кризу. Дозвіл на пасажирські перевезення коштує до мільйона рублів. Для місцевих перевізників це непідйомно, тому багато маршрутів просто не виходять на лінію. Скарги до так званих адміністрацій ні до чого не призводять, а будь-яке звернення туди може закінчитися неприємностями.
Там, де автобуси все ж таки ходять, ціни стають непосильними. Щоб доїхати до найближчого міста, людям доводиться платити суми, які можна порівняти з тижневим заробітком. При цьому в селах часто немає ні лікарів, ні аптек, ні банкоматів, і кожна поїздка перетворюється на виживання.
«При ДТП на швидку чекали 30–40 хвилин. Це екстрений випадок. Що говорити про менш термінові ситуації», — розповідає Калякіна.
Ілюзія відновлення
Окупаційна влада створює лише видимість турботи. Старі зупинки перефарбовують у кольори російського триколору, ставлять нові таблички з розкладом, яким ніхто не їздить. Після 19.00 доїхати додому практично неможливо. У Мелітополі у 2024 році запустили автобуси великої місткості, але це машини з Росії. Багато хто з них у поганому стані, а водії масово звільняються через затримки зарплати.
Залізничне сполучення також номінально існує. У Маріуполі капітально відремонтували вокзал — він має гарний вигляд, але порожній. Єдиний напрямок — дві електрички у Волноваху. Повідомлень з Донецьком немає.
Автобус у Маріуполі. Фото: t.me/mariupolnow
Дорога додому
Евакуаційні маршрути з окупованих територій проходять переважно через Білорусь чи країни Балтії. Це дорого та ризиковано. Середня вартість поїздки на підконтрольну Україні територію сягає 300–350 євро з особи. Після тимчасового закриття польського кордону через навчання білоруської армії дорога подорожчала ще на 50 євро — людей везли через країни Балтії.
Тим часом окупанти активно розвивають рейси до Москви, Ростов та Краснодар. Квитки коштують від 3,5 до 5,5 тисячі рублів. Так захоплені території інтегрують до російської логістичної мережі, остаточно відриваючи від України.
Інструмент підпорядкування
Транспортна блокада стала інструментом контролю. Затримки зарплат, брак палива, відсутність запчастин та постійні перевірки роблять систему хаотичною. Обмежуючи пересування, окупаційна влада утримує людей у залежності.
«Потрібно розуміти ризики тривалого проживання на окупованих територіях. Адже вся система безпеки РФ будується на «полюванні на відьом». Тобто РФ шукають, кого звинуватити. Спецслужби РФ мають постійно виправдовувати своє існування», — попереджає Олена Луньова.
Саме тому будь-які спроби налагодити сполучення з українською територією припиняються. Для Кремля важливим є не лише військове, а й соціальне підпорядкування населення. Відсутність транспорту є частиною цієї стратегії.
Розбомблені дороги, зруйновані мости та підірвані залізничні колії перетворили Донбас та південь Запоріжжя на ізольований кластер. Але, попри всі перешкоди, люди продовжують шукати шлях додому — довгий, дорогий і небезпечний, який веде до України.
«До виїзду треба готуватись. Потрібно пошукати інформаційні ресурси та порадитися з волонтерами, які допомагають виїжджати. Це важливо тому, що на різних контрольно-пропускних пунктах можуть бути нові, різні правила виїзду», — радить Луньова.
Майже чотири роки після початку повномасштабної війни дороги окупованого Донбасу залишаються символом розрухи та залежності. Там, де колись ходили маршрутки та електрички, сьогодні — порожні траси, покинуті зупинки та старі автобуси, на які люди чекають годинами.
