Готуючись до вересневого повернення в Дубліні, ірландець Мік Конлан зізнався, що для нього було вкрай важливо провести повноцінні вісім раундів у бою, який відбувся раніше цього року.
Після двох поспіль поразок – від Луїса Альберто Лопеса і Джордана Гілла – Конлан взяв паузу більш ніж на рік, за цей час змінив промоутера, перейшовши до Wasserman, а також почав роботу з новим тренером – Грантом Смітом.
Тепер, у 33 роки, Конлан провів вісім раундів проти Ассада Асіфа Хана в березні. Він отримав невелике пошкодження руки, але вважає, що ці раунди зіграють важливу роль у підготовці до наступного етапу кар’єри.
“Я реаліст і розумію, що це мій останній забіг. Але це не історія з розряду “можливо, це останній бій”. Ні, нічого подібного, – сказав Конлан. – Я тут, щоб зробити все можливе заради своєї мети. Усе нове, і це приємно. Я почуваюся добре, комфортно. Тренування з Грантом проходять просто чудово. Партнерство з Wasserman, той факт, що вони повертають мене в Дублін (бій із Джеком Бейтсоном на арені 3Arena 5 вересня) – це дуже важливо. Зараз я відчуваю справжній драйв і хвилювання перед наступним боєм. Ми зробили свою роботу, так, видно було, що в мене іржа – повно іржі. Я не виходив у ринг 14 або 15 місяців. Але справа в тому, що я взагалі не тренувався як боксер”.
Під час паузи Конлан зосередився на бігу, повністю переключившись на фізичну активність, поки розмірковував про подальші кроки. Коли ж він повернувся до зали, дворазовий учасник Олімпіад відчув, що нібито забув, як боксувати.
“Я тільки бігав, але не робив нічого, пов’язаного з боксом – ні спарингів, нічого. І справді, було відчуття, що я забув, як боксувати. Потім почалися тренування, і коли я вийшов на бій із Ханом – це просто була робота. Піти і виконати її якнайкраще. Не ідеально, не чудово, але – зробити. Ось так все і пройшло”.
Проте Конлан вважає, що вісім раундів із ветераном з Індії були корисними.
“Не було було б сенсу, якби я просто нокаутував його за пару раундів. Або навпаки – пройшов через пекло. Постало б питання: “А навіщо я взагалі це роблю? Якщо я не можу легко перемагати таких суперників – навіщо все це?” Але бій був комфортним, – сказав Конлан із Белфаста. – Треба віддати належне Ассаду Асіфу Хану – він виявився міцним хлопцем. Думаю, Джош Воррінгтон теж це зрозумів, коли бився з ним після мене (переміг Хана за очками в 10 раундах). У нього реально міцна голова – я пошкодив руку об його голову. Він був заряджений, хотів перемогти, у нього позитивний рекорд, і він дійсно намагався щось показати. Але бій був потрібним. Мені потрібно було зняти іржу. Так, я не виглядав на мільйон доларів, але й не повинен був. Це був перший бій після довгої перерви – просто вийти, зробити роботу, піти без травм. Ну, за винятком невеликого пошкодження правої руки – через те, що в нього череп, як камінь, – і синця під оком: він влучив по мені головою. Але в іншому – я задоволений”.
Хоча для Конлана (19-3, 9 КО) все відчувається як новий початок, він каже, що справа не у відновленні впевненості, а в пошуку шляху назад до великих боїв.
“Це було просто повернення в сідло, – пояснює він. – Тут справа не в упевненості. Впевненість ні до чого. Це бокс. Один перемагає, інший програє. Або нічия. І коли ти програєш – це, звісно, неприємно, але так влаштований спорт. Хтось виграє, хтось програє. Так вийшло з двома останніми боями. Живеш, вчишся і вчишся з цим жити. Головне – зрозуміти, куди тобі потрібно повернутися, і знайти дорогу назад”.
