Уже за кілька годин у ринг вийдуть два британці-напівважковаговики Бредлі Рі та Ліндон Артур. Як виявилося, бійці вже добре знають один одного і не раз спарингували.
“Ми з Бредом Рі обидва з Манчестера, з одного і того ж місця, – каже Ліндон. – Я спарингував з ним досить багато разів, тож ми добре знайомі в цьому плані. Він хороший боєць – міцний, потужний, технічний. У нього не можна нічого забрати: він чемпіон Європи, і я повинен віддати йому належне”.
Рі володіє поясом, і переможець отримає цікаві перспективи. Однак Артур розуміє, що поразка в 34 роки може сильно ускладнити шлях нагору.
“Для нього цей шлях назад буде не таким довгим, як для мене, якщо я програю, – міркує ветеран. – Але все одно це буде важко. У мене, як і раніше, великі цілі, і, оскільки я вже боксував на високому рівні, виходить, що для нього цей бій – частина його сходження, а я ніби як міст від нього до наступного етапу”.
Однак Артур не хоче миритися з роллю гейткіпера. У нього є власні амбіції. Він уже зустрічався з такими, як Ентоні Ярд і Дмитро Бівол, і знає, що здатен конкурувати з найсильнішими. При цьому перед боєм із Біволом кілька років тому його підготовка йшла далеко не ідеально.
На лондонській пресконференції, де оголосили про їхній поєдинок, майже ніхто не помітив, що Артуру насилу вдавалося ходити – лише за кілька тижнів до бою.
“Я був травмований, – розповідає він. – Не кажу, що виходив на бій уже травмованим, але отримав травму в той період, коли погодився на бій. Я був в Амстердамі, і раптом у мене щось сталося з ногою. Поняття не маю, що саме.
Лікарі теж не знають, що це було. Просто нога відмовила – я не міг ходити взагалі. До того, що на зворотному шляху з Амстердама довелося їхати в інвалідному кріслі в лікарню. Ось наскільки все було погано. Потім я навіть не міг носити нормальне взуття – тому й прийшов на пресконференцію в капцях. А потім… не знаю, якось усе само пройшло. Досі не розумію, що це було. Дивна, божевільна травма”.
І хоча Артур стверджує, що на сам бій травма ніяк не вплинула, вона серйозно заважала йому повноцінно готуватися.
“Я взагалі не міг бігати весь тренувальний табір, – розповів він. – У мене загалом було десь чотири, максимум три з половиною тижні підготовки, але весь цей час я не міг бігати. Коли доводилося спарингувати, я не міг нормально рухатися. Думаю, я провів від сили два спаринги. Доводилося працювати на велотренажері. Не найкраща ситуація, коли тобі пропонують бій із Біволом.
Звичайно, завдання було величезне, і спочатку я взагалі відмовився від бою. А потім приїхав на прес-конференцію, подивився навколо і подумав: “Гаразд, до біса, це велика подія. Зроблю це, в якому б стані я не був””.
Артур завжди високо оцінював Дмитра Бівола, задовго до того, як вони зустрілися в рингу, називаючи його своїм “улюбленим боксером у цій вазі” протягом багатьох років.
“З точки зору стилю – те, як він тримає дистанцію, як комбінує, які рішення приймає, як рухається, – він просто мій улюблений боксер, ще до нашого поєдинку”, – сказав Артур.
Спробувавши смак великого боксу, він хоче залишитися за цим столом. На запитання, чого він домагається далі, Артур відповів:
“Найбільші бої – тільки найбільші. Ті, які мають сенс. У них я хочу брати участь і в них братиму участь, коли виграю цей бій. Будь-які імена, найгучніші, найважливіші поєдинки. Хоча й ця перемога сама по собі буде великою. Навіть не стільки через ім’я Бреда Рі – без неповаги до нього, – але завоювати титул чемпіона Європи – це серйозно. Це красивий пояс, шановний пояс”.
І якщо Артур переможе, то напевно знову присвятить успіх своєму загиблому братові Зеннену – нагадуючи собі, якщо в цьому взагалі є потреба, що він обрав правильний шлях.
