За інформацією: Суспільне Чернівці.
Загиблий військовий із Сокирян Олександр Харабара. facebook/Чернівецька обласна адміністрація
Загинув від авіаудару
З листопада Олександр став старшим розвідником у стрілецькому батальйоні 24-ої окремої механізованої бригади імені Данила Галицького. Мав звання старшого сержанта та позивний Хімік.
Про ситуацію на фронті хлопець майже нічого не розповідав батькам – завжди відповідав, що все гаразд. Разом з підрозділом був у Краматорську та Бахмуті – за оборону останнього отримав нагороду.
"Їх, як розвідників, відправили на позиції досліджувати ситуацію. Він розповідав, коли прийшли на оборонні позиції, там саме почався російський штурм. Вони також вступили в бій і два дні тримали ту висоту. Не віддали її – тримали", – розповідає батько бійця Ігор.
Згодом Олександр навчився керувати дроном та став аеророзвідником. Торік у грудні він загинув на Донеччині – це сталося у місті Торецьк. Тоді українські військові саме повернулися з позицій, щоб відпочити. Російська бомба влучила у будинок, де перебували бійці.
Батько бійця Ігор Харабара. Суспільне Чернівці/Володимир Мороз
"Щодня чекаю на його дзвінок"
Додому Олександра привезли у закритій труні. Він є наймолодшим полеглим військовим із Сокирян. Батько бійця каже, вони ніколи не дзвонили сину першими, бо не знали, чи можна це робити. Так завжди очікували, коли зателефонує Олександр й спитає, чи все у них добре. Мати досі чекає цього дзвінка.
"Щодня чекаю, що він має передзвонити. Що поговорить з нами й скаже: "Мам, не переживай, у мене все добре. Бережіть себе". Коли втрачаєш єдиного й найкращого сина у світі – це нестерпний біль, який не полишає ні вдень, ні вночі. Він загинув й ми теж загинули. Не з ним, не там", – каже Світлана.
Фотографії та нагороди загиблого бійця Олександра Харабари. Суспільне Чернівці/Володимир Мороз
Зараз подружжя майже щодня приходить на кладовище, щоб відвідати могилу сина. Також зберігають його фото з фронту та бойові нагороди. Кажуть, мусять жити в пам'ять про Олександра.
"Нас Бог тримає тільки в пам'ять про нього. Піти на могилу, щоб поговорити з ним бодай там. Ми підтримуємо одне одного, щоб жити далі. Чим довше будемо на цьому світі, тим довше пам'ятатимемо його".Читати ще
Читати ще Три дні сам відбивав штурми росіян — буковинець Леонід Тимко з позивним Мойсей про шлях на війні
Читати ще Ворог був за 70 метрів: історія нацгвардійця з Чернівців, який пів року обороняв позиції у Серебрянському лісі
