“Всі, хто хотів, уже пішли. Залишаються ті, хто має піти”: провоювавши три роки без відпустки, сержант перевівся до ТЦК
– У 2022-му я пішов у ТЦК та мобілізувався. Тоді російська армія була вже під Києвом. І я розумів, що комусь треба йти їх зупиняти, – розповідає командир відділення взводу охорони Кременчуцького районного ТЦК та СП молодший сержант Олександр на псевдо “Бугор”.
Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП
За цивільним фахом він слюсар-збиральник, працював на заводі, де і здобув цю спеціальність після школи. Встиг сходити в армію – строкову служив іще в радянській, тоді ж отримав сержантське звання.
Ще 2014-го, коли росія почала війну проти України, Олександр був у військкоматі, пройшов ВЛК. За станом здоров’я визнаний обмежено придатним – йому сказали, що з таким тиском у військо не беруть.
Та розуміючи важливість захисту своєї землі, 2017-го вступив до місцевої територіальної оборони у рідному Світловодську. Проходив підготовку – тактичну, теоретичну та стрілецьку.
– Я так розумію, що вже передбачалося, що це може статися, не знали тільки коли. Сказали, що як ми обмежено придатні, оскільки не підемо на війну, будемо займатися всіма справами вдома. А в перші дні, як почалося, багато біженців було. Ми на блокпостах стояли, допомагали, скеровували людей. Тоді ж ніхто не міг зрозуміти, що відбувається і що далі буде, – згадує “Бугор”.
У березні 2022-го Олександр пішов до збірного пункту, який тоді розгорнув у центрі міста ТЦК та СП, та подав документи на мобілізацію. За пару тижнів прийшла бойова повістка. В обумовлений час виїхав разом з іншими мобілізованими до навчального центру на Львівщині, де на той час формувалася 65 окрема механізована бригада. Був зарахований до штату на посаду водія мінометного розрахунку.
– Вже 3 липня заступили на бойове чергування біля Гуляйпільського у Запорізькій області. Ми спочатку були кілометрів до 10 від безпосереднього “нуля”. Рили собі бліндажі, облаштовувалися. Там тоді ще по нас летіли тільки “гради”, не було КАБів та FPV, – веде далі воїн. – На бойове чергування заступали на позиції метрів за 300 від лінії піхоти. Допомагали їм: якщо ру…ня лізла, ми відкривали вогонь з мінометів. Якщо ворогу вдавалося прорватися, тоді вже наша піхота їх зустрічала.
Мінометний розрахунок Олександра перебував на бойових виходах по 4 дні з короткою перервою на відпочинок та побутові справи. Сам же молодший сержант без вихідних їздив на позиції: його задача полягала у вчасному підвезенні БК. Переважно “рейси” виконував уночі, але якщо на напрямку було “гаряче”, то час доби не мав значення. Головне було – підвезти достатню кількість боєприпасів, навтіь попри інтенсивні обстріли.
Після Гуляйпільського напрямку перед новим роком його батальйон перемістили в район Оріхова. Влітку 65 ОМБр брала активну участь у контрнаступі та бої за Роботине.
– Якщо на Гуляйпільському напрямку ми були ще недосвідчені, то за Роботине нас вже відправили як досвідчених, “обстріляних”. Сектор, який довірили нашій бригаді, ми тримали успішно. І в цьому була велика заслуга нашої арти, – підкреслює військовий.
Олександр зізнається, що за час перебування бригади в зоні виконання бойового завдання жодного разу не ходив у відпустку, ротацій у тил теж не було. Життя в такому режимі потребує надзусиль. Стан здоров’я Олександра різко погіршився.
– Коли у 2022-му я прийшов, у мене була обмежена придатність і вік 50 років. Майже весь час на бойових був підвищений тиск. І в якийсь момент тиск став таким, що це дуже заважало працювати. А потім був передінфарктний стан, я вже не міг їздити ночами. Зміг добитися ВЛК, на початку січня 2025 року пройшов лікування і отримав відпустку, під час якої зміг поїхати та взяти відношення на переведення. Мав або варіант повернутися на ППД бригади і бути поза штатом, або перевестися в ТЦК. Я знайшов місце, найближче до дому, та перевівся в Кременчуцький районний ТЦК та СП, – розповідає молодший сержант.
Спочатку був на посаді стрільця, зараз – командир відділення в роті охорони.
Олександр наголошує, що навіть у тилу важливо залишатися частиною оборонного фронту – передавати досвід, пояснювати цивільним, чому служба потрібна й чому вона стосується кожного. Для нього військова справа завжди була питанням обов’язку: якщо настав час – треба ставати до строю.
Він переконаний, що люди йдуть захищати державу тоді, коли розуміють сенс своєї участі й відчувають, що їхні зусилля мають значення. Саме тому Олександр вважає, що завдання військових у ТЦК – не лише адміністративні процедури, а й просвітницька робота: пояснювати, мотивувати, допомагати громадянам усвідомити власну відповідальність.
– Всі, хто хоче, вже пішов. Залишаються тільки ті, хто має піти. Їм дали час, аби могли зібратися з думками й силами, пройти навчання і свідомо долучитися до захисту держави. Та багато хто цей шанс змарнував – хтось чекає, що його омине, намагається відсидітися в комфорті, поки триває війна. Та так не буде. Війна не закінчиться доти, доки до оборони від агресивної росії не долучиться кожен без винятку громадянин, – наголошує військовий. – Люди бояться невідомості, не розуміють, що саме їх чекає у війську. Якщо людині пояснити, дати знання й підтримку – вона йде свідомо, без страху. Справжня мотивація народжується тоді, коли ти розумієш, за що стоїш. Свою Батьківщину треба захищати. Якщо хочеш жити добре – мусиш докласти власні сили до оборони. Бо ніхто цього за нас не зробить.
#долучайся_до_ЗСУ #БезТебеНеЗакінчиться #вони_захищають_Україну #warriorsТЦК
