Від громіздких супутникових систем до компактних рішень: Олександр Біленький і Євген Ракіта обговорили зміни у сфері військової комунікації
Голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький провів розмову з начальником групи комунікації 18-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ Євгеном Ракітою. Присвятили її нещодавньому професійному святу військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України.
«Це професія людей, які чують і прагнуть бути почутими – на передовій, у тилу і навіть за тисячі кілометрів від фронту, – зауважив очільник облради. – Один із них – майор Євген Ракіта. Він офіцер-зв’язківець, документаліст, начальник групи комунікації 18-ї ОБрАА. Пройшов шлях від курсанта до офіцера штабу – і цей шлях наповнений вірою у свою справу, відданістю та професіоналізмом. А ще – бажанням донести правду та зміцнити інформаційний «місток до Перемоги».
У цьому інтерв’ю Олександр Біленький та Євген Ракіта говорили про зв’язок, виклики, комунікацію в умовах війни, а також про людей, які тримають інформаційний фронт.
– Євгене, ви пройшли класичний шлях професійного військового: навчання у військовому інституті, служба офіцером, командир взводу, помічник командира частини. Розкажіть, як усе починалося – із яких мрій, переконань чи викликів почалась для Вас кар’єра у війську?
– Вступ до військового інституту був не зовсім моїм рішенням. Мій батько колись мріяв стати військовиком, але не зміг. Тож він хотів, щоб я реалізував його мрію. Переконував довго — понад півроку. І хоча я вже вступив до технічного університету в Полтаві, вирішив спробувати й таки вступив до Полтавського військового інституту зв’язку. Навчався там із 2002 по 2006 роки, закінчив із відзнакою.
Навчання було цікавим, але ми вивчали радянську техніку, яка на той час вже була застарілою. Це створювало певний внутрішній дисонанс. Після випуску я служив у полку зв’язку, на вузлі зв’язку штабу Сухопутних військ. Загалом — 5 років офіцерської служби, після чого 2011-го, після закінчення контракту, звільнився.
– Ви багато років присвятили саме військам зв’язку. Як би Ви описали роль зв’язківця на сучасній війні? І як змінилася ця роль за час повномасштабного вторгнення?
– Як кажуть: «Без зв’язку немає управління». І це правило не змінюється з часів, коли існує армія. Від керування військами, до роботи бізнесу чи держави загалом – усе залежить від комунікації.
Звісно, засоби зв’язку дуже змінилися за роки незалежності. Якщо 30 років тому супутникова апаратна займала дві вантажівки типу «Урал», то на сьогодні ми маємо Starlink розміром із коробку. Цифровізація, мобільність, захищеність — усе це новий рівень.
Позивні замість прізвищ — теж частина сучасної системи. Якщо колись радіостанцією користувався тільки командир роти, то зараз зв’язок може мати окремий солдат. Це і є еволюція.
– Які найбільші виклики Ви бачитенині в системі комунікацій ЗСУ із громадськістю? Що оновлюється, а які слабкі місця ще потребують посилення?
– 2022 року ворог дуже добре розумів важливість зв’язку, тому намагався знищити наші системи або втрутитися в них. І тут нам допомогли західні партнери, які надали сучасні засоби зв’язку — стійкі до ворожого впливу. Це дало змогу ефективно керувати військами навіть у перші, найважчі тижні вторгнення.
Щодо комунікації з суспільством, тут виклик – у піднятті мотивації людей. Ми маємо пояснювати кожному, що без нього війна не закінчиться. Людей треба не залякувати, а надихати. І робити це чесно – без прикрашання, але й без апатії. Баланс – ключовий.
– Один із напрямків Вашої роботи – це популяризація армійської авіації та загалом Збройних сил через документалістику. Розкажіть про фільм «Підйомна сила»: як виникла ідея, для кого він був створений і які результати вже маєте?
– Починалося все з ідеї створити короткий мотиваційний ролик. Але після розмов із пілотами 18-ї бригади стало зрозуміло, що історія – набагато глибша. Так з’явилася ідея повноцінного фільму.
«Підйомна сила» — це фільм про армійську авіацію, про героїзм, про людей. Ми хотіли не лише показати будні, а й мотивувати, підняти рівень обізнаності громадян, особливо молоді.
– Ви згадували, що планували переклад фільму на англійську та інші мови. Чи вдалося реалізувати цю ідею? Як фільм вплинув на аудиторію за межами України?
– Так, ми вже переклали фільм англійською. Показували його в Канаді — там дуже тепло нас приймали і діаспора, і місцеві жителі. Жодного негативного відгуку ми не отримали.
Звичайно, хочеться більшого: щоб фільм побачили в ще більшій кількості країн, щоб підтримка України лише зростала. Нам потрібна нова техніка, вертольоти, ресурси. І ми хочемо, щоб це розуміли.
– Які, на Вашу думку, на сьогодні ще є ефективні формати або заходи для популяризації військової служби, зокрема у військах зв’язку? Що працює на молодь?
– Візуальний контент – Instagram, TikTok, фільми, короткі відео – нині це найефективніші формати. Молодь мислить через зображення, динаміку, емоцію. І ми це використовуємо.
Також важливо розповідати про освітні можливості. У Полтаві є чимало закладів, у яких можна стати сержантом чи офіцером зв’язку. Наприклад, Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. Це важливо — дати можливості людині.
– Які труднощі виникають у процесі донесення військової правди до цивільного населення? Чому, на Вашу думку, іноді суспільство не до кінця розуміє суть чи важливість окремих родів військ?
– Складність – у балансі між правдою та безпекою. Ми не можемо розкривати інформацію, яку може використати ворог: стан техніки, нагальні потреби та гострі проблеми у війську. Але й не можна мовчати, бо люди повинні розуміти, що армія потребує підтримки.
Треба пояснювати роль кожного підрозділу, кожного роду військ. І показувати, як кожен цивільний може допомогти – хто донатом, хто ділом.
