«Тіло три місяці лежить на полі бою». Як буковинка чекає сина, аби могти його поховати

За інформацією: Суспільне Чернівці.

Моделі авто з колекції Сергія. Фото: Дмитро Сторож / Суспільне Чернівці

З липня 2019 року він почав служити прикордонником. Спочатку Сергій ніс службу в гірських районах Чернівецької області, а у травні 2022 року хлопця мобілізували. Відтоді він служив водієм-кулеметником у Чернігівській, Сумській, Рівненській, Харківській, Луганській, Донецькій областях. У жовтні підрозділ Сергія перевели із Сумщини під Бахмут.

"Сергій довгий час перебував у складних умовах, бачив сам, як гинуть його побратими — це була його особиста трагедія. Його товариш Максим Патраш загинув минулого року, теж якраз під Бахмутом".

"Побратим розповів про момент смерті сина похвилинно"

2-го листопада Людмилі повідомили, що її син загинув, коли виконував бойове завдання під Бахмутом. Це сталося під час бою у полі в селі Іванівське. За місяць після цього жінка дізналася про смерть свого сина із матеріалів службового розслідування, а також зв'язалася із побратимом сина. Військовий розповів, що Сергій отримав кулю у стегно. Двоє побратимів переклали Сергія на ноші, але снайпер вбив цих бійців і двома кулями добив Сергія. На завданні були й інші військові, один з них, який вижив, розповів Людмилі про це.

Інші військові підрозділу поверталися на місце бою, щоб забрати загиблих, але їх також вбили російські військові. Впродовж місяця бійці підрозділу бачили тіла побратимів через дрони, але не могли їх забрати. Людмила думає, що тіло її сина і досі лежить на полі бою.

Фото: Дмитро Сторож / Суспільне Чернівці

"Готова вдягнутися в біле і сама забрати тіло"

Людмила зверталась до командування військової частини, де служив син. Проте їй сказали, що забрати тіло зараз неможливо.

"Колись мій син казав, що якщо ти зробила все можливе, то, напевно, прийшов час зробити неможливе. Я стараюся зробити все можливе і неможливе для того, щоб похоронити свою дитину".

Також жінка писала до президента, головнокомандувача, у Верховну Раду, прикордонний загін, щоб вони посприяли в евакуації тіл. Також Людмила телефонувала в Женеву і до "Червоного Хреста", зверталась у громадські організації, але їй не надали відповіді — сказали чекати, поки цю територію деокупують. Також нічого невідомо щодо обміну тілами між Росією та Україною.

"Я знаю такі історії, коли дружини загиблих самі одягалися у білі речі, піднімали білий прапор, і йшли по тіло. Вони самостійно вели переговори з російською стороною і забирали тіла своїх чи то дітей, чи то чоловіків. Ви знаєте, я навіть до цього готова", — каже Людмила.

Фото: Дмитро Сторож / Суспільне Чернівці

"Я думаю, що син відчував перед загибеллю"

Людмила каже, що її життя зупинилося, відколи вона дізналася про смерть сина. Тепер її єдина мета — повернути тіло Сергія, аби поховати його вдома.

Зараз Сергія визнали безвісти зниклим, так буде, поки його не заберуть з поля бою та не ідентифікують. Для цього Людмила здала свої матеріали для тесту ДНК.

"У мене зник сон, вночі я постійно думаю, аналізую. Що відчувала моя дитина в той момент, коли помирала? Чи він зрозумів, що він загинув? Я щодня думаю про те, в якому зараз стані тіло мого сина. Я розумію, що тіло має здатність розкладатися, але зараз зима, морози, і я сподіваюся, що якимось чином тіло збережене, бо воно лежить не на землі, а на ношах".

Фото: Дмитро Сторож / Суспільне Чернівці

Декілька місяців тому жінка облаштувала одну з кімнат будинку, щоб провести там поховання — застелила плівку на килими, розставила фотографії. Такий вигляд кімната має декілька місяців. Людмила не думала, що тіло сина повертатимуть так довго.

Тепер Людмила шукає родичів Артема Зар'янова, побратима її сина, який загинув разом з ним. Жінка сподівається разом із родиною цього бійця шукати можливості повернути тіла своїх рідних додому.

Новини України