Акцент – на сепарації та дорослішанні
Понад пів тисячі учасників цьогоріч взяли участь у таборуванні від «Герцю» на Волині. Наметовий національно-патріотичний табір став для них місцем для відновлення, виховання та формування патріотичної свідомості дітей, підлітків та молоді. Учасникам – від чотирьох до 18 років.
Як поєднували у таборі патріотичне виховання, тренування та активний відпочинок, що важливіше – прокачувати мозок чи готувати тіло, як діти переживають сепарацію від рідних і чому змінити звички батьків буває важче. Роман Ковальчук, тренер й очільник ГО «Луцька міська федерація українського рукопашу гопак», розповів про це в ефірі «Вечірнього району».
Акцент – на сепарації та дорослішанні
Безпечне середовище для відновлення та патріотичного виховання, формування засад справедливого, здорового, відповідального й успішного майбутнього. Така ідея проста і складна водночас – в основі літнього таборування під відкритим небом. 10 днів без екранів, без галасу міста. Замість цього нічне небо, Ватра, розмови, тренування, нові друзі і нові відчуття, а ще розуміння, що ти частина чогось більшого.
Так писали про цей проєкт із утвердження української національної та громадянської ідентичності, організатором якого виступила ГО «Луцька міська федерація українського рукопашу гопак» у партнерстві з командою «ГерцЬ спортивний клуб козацьких бойових мистецтв» та Музеєм історії сільського господарства Волині-скансен (Рокині).
Як розповідає Роман Ковальчук, такі наметові патріотичні табори проводять уже 12 років поспіль. Цьогоріч вдалося зорганізувати чотири зміни по 100-150 учасників у кожній. Учасникам – від чотирьох-п’яти до 18 років. Вони приїхали з усієї України. Серед них – чимало вразливих категорій таборян: діти та рідні військовослужбовців і ветеранів, ті, які втратили батьків через війну, молодь із родин людей з інвалідністю.
«Ми робили акцент перш за все на сепарації, на моменті дорослішання дітей. Щоб вони мали можливість бути більш самостійними, виконували постійно низку звичайних побутових звичок: мили за собою власний посуд, самі слідкували за власним одягом, його чистотою і тому подібне. У таборі протягом 10 днів без зв’язку з батьками вони таким чином проходили такий шлях, де один із важливих акцентів – пристосуватися до польових умов, тобто життя на природі», – розповідає тренер.
Він визнає, що зараз діти дуже пристосовані до тепличних домашніх умов. Батьки намагаються створити для своїх дітей затишок і комфорт. А ось такий табір – це ніби дітей перенесли у їхню мінідержаву зі своїми правилами й обов’язками, де вони працюють та заробляють кошти.
Звісно, це все робиться із національно-патріотичною складовою, де є тренування, атракції, різноманітні квести і просто ігри. А ще – цікаві заняття і гості, що навіть може вплинути на вибір професії. Також у таборі проводять найрізноманітніші лекції, дають настанови.
«Дуже великих і глибоких цілей не ставимо. Але дітям потрібно розповідати, як правильно себе поводити в тій чи іншій ситуації», – уточнює Роман Ковальчук.
Власне, коли учасники табору перебувають в одному такому взаємозв’язку, де живуть по троє, по четверо, де в одному наметі вони і сваряться, і миряться, і намагаються ділитися, то це виходить поєднання теорії та практики. Наприклад, ситуація, коли у когось промокли штани, і та дитина просить позичити одяг в іншої. Таборяни у такий спосіб навчаються взаємодіяти, а дорослі мають спостерігати, аби дотримувалися етичні межі, підтримувати чи стримувати, пояснюючи, що так, а що – ні.
Досвід для цього вже напрацьований, бо 12 років поспіль постійно тривають такі табори. Звичайно, їх планують продовжувати і 2026-го.
Стосовно щодення табору, то, як наголошує його організатор, кожна дитина повертається додому з власним списком того, що найбільше сподобалося. Комусь запам’ятовується польова кухня і їж,а приготована на вогні. А комусь – нові друзі. Причому іноді так діти зближуються за ці 10 днів, що після цього обмінюються контактами і підтримують зв’язок. Лазертаг, верхова їзда, сапи, мотузковий парк, народні ремесла, робота з психологами, військова підготовка – далеко не повний перелік того, що відбувається за одну зміну. Тож навіть опитування, які проводять після таборування, показують, що вихованці мають різноманітні вподобання.
Читати також: Безпечного куріння не існує: експерт розповів про підступності тютюнової індустрії, які знищують здоров’я
Батьки не мають бути в кожному кроці дитини
Оскільки таборування – це сепарація та пристосування до взаємодії між собою в умовах життя у наметах посеред природи, то телефони тут – під забороною. І саме це правило приносить чи не найбільший дискомфорт. Щоправда, не дітям, а їхнім батькам.
Роман Ковальчук на власному досвіді щозміни переконується у реальності твердження, що найважче у роботі з дітьми взаємодіяти з їхніми батьками.
«Це 100% правда, – каже він. – Кожні перші дні, принаймні перших п’ять днів зміни, я просто з батьками переважно сварюся і доводжу, що за кожну дитину борюся. Бо правила – однакові для усіх. Але бувають моменти, коли під’їжджають автомобілем: все, покажіть мого сина чи мою доньку. І ця гіперопіка зараз настільки заполонила наше суспільство, що батьки намагаються бути в кожному кроці дитини. А насправді таким чином вони ж обмежують дітей».
Тренер наголошує, що насправді зв’язок та постійна взаємодія є. По-перше, щодня у чаті зміни – сотні світлин того, що відбувається у таборі того дня. По-друге, за крайньої потреби можна зв’язатися з організаторами таборування. По-третє, сам Роман – постійно на місці і завжди вночі – у таборі. Тому на найменшу надзвичайну ситуацію є миттєве реагування. Не нехтували реаліями відпочинку в умовах війни з країною-терористкою: звучала сирена повітряної тривоги – будили дітей навіть уночі та йшли в укриття. Звичайно, про це теж одразу писали у чаті.
Натомість відповіді на запитання в особисті типу «Боже, а як ви там після дощу вночі?» дуже емоційно і часовитратні. «Я ще не встиг очі протерти, як вже купа повідомлень», – констатує співрозмовник.
Однак, попри ці моменти, загалом організатор та батьки знаходять розуміння. Якщо дитина не вперше тут, то процес адаптації взагалі минає без жодних проблем. Табір 12 років функціонує за своїми правилами як мінідержава. Їх тут не порушували і не будуть. Лише за форс-мажорних обставин – якщо, наприклад, щось зі здоров’ям дитини. На невмотивовані вимоги батьків є одна умова від організаторів: можна порушити правила, побачити дитину й одразу забрати, бо її участь цим скасовується. Це спиняє. Окрім виховання дітей, треба виховувати батьків, розповідати про доцільність, важливість, – уточнює тренер.
«Це все є нормально, коли ми піклуємося за своїх дітей. Але інколи треба це трохи поставити на паузу і дати дитині час побути самій, засумувати одне за одним, щоб потім через 10 днів обійнятися й отримати насолоду», – впевнений він.
Патріотизм і національна ідентичність – в основі усіх активностей табору
Одні із найважливіших акцентів цих наметових таборів – патріотизм і національну ідентичність, взаємозв’язок з минувшиною, її вплив на сучасність.
Від локації проведення до занять та екскурсії – все так чи інакше має в основі історичну складову, національну ідентичність. Табір, його устрій (наприклад, рої, чатування, поділ обов’язків) побудовані на концепції козацтва, наших славних пращурів, що боронили нашу державу. Це їхні нащадки – воїни, які зараз захищають Україну, на чому постійно наголошується дітям. На це вже надбудовується програма таборування, продумана так, щоб штихами доповнювати цю основну концепцію.
Але, констатує Роман Ковальчук, якщо говорити про таке роботу на рівні держави, то, на жаль, фінансування на подібні заходи дуже незначне. Так, на щастя, для цих таборувань є певні гранти і від Міністерства молоді та спорту України, і можливості бюджету участі Луцька, де вдається вигравати.
Однак це – не про системну роботу і стале фінансування. В Україні виховання патріотизму на основі національної ідентичності, реальної багатої і славної історії та прикладах сучасних Героїв лягає на плечі небайдужих людей та окремих громадських організацій, які розуміють, що формувати відповідальних громадян своєї держави треба з найменшого віку, коли дитина починає процес самоусвідомлення.
Фото із соцмереж
